Герої не вмирають

Зал прибраний до свята Героїв. На центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Збоку – прапор і герб-Тризуб. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

   Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці, зупиняючись біля своїх стільців.

   Ведуча перша: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

   Ведуча друга: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

   Перша дитина: І знову, в котрий це вже раз

                                Зійшлися ми в одній родині,

                                Щоб пом’янути славний час,

                                Коли в офіру Батьківщині

                                Себе принесли кращі з нас.

   Друга дитина:  Нема любові понад ту,

                               Що окропила кров’ю Крути,

                               І ту гарячу кров святу

                               Повік Вітчизні не забути.

   Всі встають і співають гімн України.

   Ведуча перша: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.

   Ведуча друга: І сьогоднішній ранок-реквієм ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

   Дитина: Було колись в Україні - ревіли гармати.

                    Було колись – запорожці вміли панувати.

                    Панували, добували і славу, і волю

                    Минулося… Зосталися могили по полю.

   Ведуча перша: Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості, різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи.

   Ведуча друга: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Перша дитина: Україно! Ти – моя молитва,

                                 Ти моя розпуко вікова.

                                 Гримотить над світом люта битва

                                 За твоє життя, твої права.

   Друга дитина: Україно! Ти для мене диво!

                               І нехай пливе за роком рік,

                               Буду, ненько, горда і вродлива,

                               З тебе дивуватися повік.

   Третя дитина: Лети, вітре, з полоиини

                                Та понад степами,

                                Рознеси ти нашу славу

                                Широко світами.

   Виконується пісня «Це моя Україна»

   Ведуча перша: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

   Виходять хлопчики-козаки.

   Перший: Я – маленький козак,

                    Правда, люди, правда, так?

                    Буду швидше виростати,

                    Україну захищати.

   Другий:  Гостра шабля при боку –

                   Вірна помічниця,

                   Допоможе козаку

                   З ворогом побиться!

   Хлопчики виконують пісню «Хто я?»

   Ведуча друга: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

   Виходять троє дітей.

   Перша дитина: Живи, Україно, живи для краси,

                                Для сили. для правди, для волі!

                                Шуми, Україно, як рідні ліси,

                                Як вітер в широкому полі!

   Друга дитина:  До суду тебе не скують ланцюги

                                І руки не скрутять ворожі.

                                Стоять твої рідні сини довкруги

                                З шаблями в руках на сторожі.

   Третя дитина:  Стоять, присягають тобі на шаблях

                                 І жити, і вмерти з тобою,

                                 І рідні прапори в кривавих боях

                                 Ніколи не вкрити ганьбою!

   Виконується пісня «Там не горі, на Маківці».

   Ведуча перша: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це партизанський рух опору, який був добре організований.

   Ведуча друга: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за Українську Державність віддали своє життя без вагань.

   Дитина: Вони у битві чесно полягли,

                  А іншого ні вибору, ні змоги.

                  Вони загинули, але перемогли,

                  Бо віддали життя для перемоги.

                  Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

                  Увічнивши, як обеліск безсмертя.

   Виконується «Карпатська легенда».

Ведуча перша: Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

   Ведуча друга: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

   Виходять четверо дітей.

   Перша дитина: На Аскольдовій могилі

                                 Поховали їх –

                                 Тридцять хлопців-українців,

                                 Славних, молодих.

   Друга дитина:  На Аскольдовій могилі

                                Український цвіт!

                                По кривавій по дорозі

                                Нам іти у світ.

   Третя дитина:  На кого посміла знятись

                                 Зрадника рука?

                                 Квітне сонце, - грає вітер

                                 І Дніпро-ріка.

   Четверта дитина: На кого завзявся Каїн?

                                       Боже! Покарай!

                                       Понад все вони любили

                                       Свій коханий край.

   Виконується композиція «Мальви».

   Ведуча перша: «Здавалось би, доля нарешті подарувала нам унікальну можливість стати незалежною Європейською державою, але історія повернула ще одні Крути.

   Ведуча друга: І знову молодь, студенти, школярі вийшли на майдан, вибираючи свою гідність. Нація потребує активності, єдності, самопожертви.

   Перша дитина: Вставай, Україно, вставай!

                                 Виходь на дорогу свободи,

                                 Де грає широкий Дунай,

                                 Де ждуть європейські народи.

   Друга дитина:  Вставай, і кайдани порви,

                               Дай познак ясніший від грому

                               Що ти не рабиня Москви,

                               І нею не будеш ніколи!

Виконується «Пісня про Україну».

   Ведуча перша: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто не думав відступати.

   Ведуча друга: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил боронилася молодь від ворога, який розстрілював її на короткій дистанції.

   Перша дитина: А сотню вже зустріли небеса…

                                 Летіли легкою, хоч майдан ридав.

                                 І з кров’ю перемішана сльоза

                                 А батько сина ще не відпускав!

   Друга дитина:  Й заплакав Бог, побачивши загін:

                                Спереду – сотник, молодий, вродливий

                                І юний хлопчик в касці голубій,

                                І вчитель літній – сивий-сивий.

   Третя дитина:  І рани їхні вже не їм болять.

                                 Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло,

                                 Як крила ангела, злітаючи назад,

                                 Небесна Сотня в вирій полетіла…

   Звучить пісня «Пливе кача», а на її фоні говорять ведучі.

   Ведуча перша: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.

   Ведуча друга: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.

   Перша дитина: Сто життів – нанівець,

                                Швидше б кату – кінець

        І початок новий Україні.

                                Без вагань і прикрас

        Хтось вмирає за нас,

                                А точніше – за наше прозріння.

                             

   Друга дитина: Там де мир і тепло,

                               Їм би краще було,

                               Але доля героїв така є:

                               Вмить усе – шкереберть,

                               Перемога чи смерть.

                               Бо ж - до Раю рабів не пускають.

   Ведуча перша: Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

   Звучить пісня «Мамо, не плач».

   Мамо, не плач. Я повернусь весною.

   У шибку пташинкою вдарюсь твою.

   Прийду на світанні в садок із росою,

   А, може, дощем на поріг упаду.

   Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

   Вже слово матусю не буде моїм.

   Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

   Розкажу, як мається в домі новім.

   Мені колискову Ангел співає

   І рана смертельна уже не болить.

   Ти знаєш, матусю, тут сумно буває,

   Душа за тобою, рідненька, щемить.

   Мамочко, вибач за чорну хустину,

   За те, що від нині будеш сама.

   Тебе я люблю. І люблю Україну.

   Вона, як і ти, була в мене одна.

  Ведуча перша (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

   Ведуча друга: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові. Весна вже на порозі.

   Виходять троє дітей.

   Перша дитина: Прийшла в нашу хату тривожна година.

                                 Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

                                 Все треба зробить, щоб жила Україна,

                                 Щоб ворог підступний її не здолав.

   Друга дитина:  І хай доведеться колись недоїсти,

                                Чи буде в кімнатах поменше тепла,

                                Але не дамо ми лихим терористам

                                Чіплять в нашім небі чужого орла.

   Третя дитина: В ці дні хай єднає нас думка єдина,

                                Ми зло в нашім домі долали не раз.

                                Все треба зробить, щоб жила Україна –

                                Приймаймо цей заклик, як Божий наказ!

   Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».

Зал прибраний до свята Героїв. На центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Збоку – прапор і герб-Тризуб. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

   Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці, зупиняючись біля своїх стільців.

   Ведуча перша: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

   Ведуча друга: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

   Перша дитина: І знову, в котрий це вже раз

                                Зійшлися ми в одній родині,

                                Щоб пом’янути славний час,

                                Коли в офіру Батьківщині

                                Себе принесли кращі з нас.

   Друга дитина:  Нема любові понад ту,

                               Що окропила кров’ю Крути,

                               І ту гарячу кров святу

                               Повік Вітчизні не забути.

   Всі встають і співають гімн України.

   Ведуча перша: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.

   Ведуча друга: І сьогоднішній ранок-реквієм ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

   Дитина: Було колись в Україні - ревіли гармати.

                    Було колись – запорожці вміли панувати.

                    Панували, добували і славу, і волю

                    Минулося… Зосталися могили по полю.

   Ведуча перша: Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості, різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи.

   Ведуча друга: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

   Перша дитина: Україно! Ти – моя молитва,

                                 Ти моя розпуко вікова.

                                 Гримотить над світом люта битва

                                 За твоє життя, твої права.

   Друга дитина: Україно! Ти для мене диво!

                               І нехай пливе за роком рік,

                               Буду, ненько, горда і вродлива,

                               З тебе дивуватися повік.

   Третя дитина: Лети, вітре, з полоиини

                                Та понад степами,

                                Рознеси ти нашу славу

                                Широко світами.

   Виконується пісня «Це моя Україна»

   Ведуча перша: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

   Виходять хлопчики-козаки.

   Перший: Я – маленький козак,

                    Правда, люди, правда, так?

                    Буду швидше виростати,

                    Україну захищати.

   Другий:  Гостра шабля при боку –

                   Вірна помічниця,

                   Допоможе козаку

                   З ворогом побиться!

   Хлопчики виконують пісню «Хто я?»

  Ведуча друга: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

   Виходять троє дітей.

   Перша дитина: Живи, Україно, живи для краси,

                                Для сили. для правди, для волі!

                                Шуми, Україно, як рідні ліси,

                                Як вітер в широкому полі!

   Друга дитина:  До суду тебе не скують ланцюги

                                І руки не скрутять ворожі.

                                Стоять твої рідні сини довкруги

                                З шаблями в руках на сторожі.

   Третя дитина:  Стоять, присягають тобі на шаблях

                                 І жити, і вмерти з тобою,

                                 І рідні прапори в кривавих боях

                                 Ніколи не вкрити ганьбою!

   Виконується пісня «Там не горі, на Маківці».

   Ведуча перша: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це партизанський рух опору, який був добре організований.

   Ведуча друга: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за Українську Державність віддали своє життя без вагань.

   Дитина: Вони у битві чесно полягли,

                  А іншого ні вибору, ні змоги.

                  Вони загинули, але перемогли,

                  Бо віддали життя для перемоги.

                  Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

                  Увічнивши, як обеліск безсмертя.

   Виконується «Карпатська легенда».

   Ведуча перша: Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

   Ведуча друга: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

   Виходять четверо дітей.

   Перша дитина: На Аскольдовій могилі

                                 Поховали їх –

                                 Тридцять хлопців-українців,

                                 Славних, молодих.

   Друга дитина:  На Аскольдовій могилі

                                Український цвіт!

                                По кривавій по дорозі

                                Нам іти у світ.

   Третя дитина:  На кого посміла знятись

                                 Зрадника рука?

                                 Квітне сонце, - грає вітер

                                 І Дніпро-ріка.

   Четверта дитина: На кого завзявся Каїн?

                                       Боже! Покарай!

                                       Понад все вони любили

                                       Свій коханий край.

   Виконується композиція «Мальви».

   Ведуча перша: «Здавалось би, доля нарешті подарувала нам унікальну можливість стати незалежною Європейською державою, але історія повернула ще одні Крути.

   Ведуча друга: І знову молодь, студенти, школярі вийшли на майдан, вибираючи свою гідність. Нація потребує активності, єдності, самопожертви.

   Перша дитина: Вставай, Україно, вставай!

                                 Виходь на дорогу свободи,

                                 Де грає широкий Дунай,

                                 Де ждуть європейські народи.

   Друга дитина:  Вставай, і кайдани порви,

                               Дай познак ясніший від грому

                               Що ти не рабиня Москви,

                               І нею не будеш ніколи!

Виконується «Пісня про Україну».

  Ведуча перша: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто не думав відступати.

   Ведуча друга: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил боронилася молодь від ворога, який розстрілював її на короткій дистанції.

   Перша дитина: А сотню вже зустріли небеса…

                                 Летіли легкою, хоч майдан ридав.

                                 І з кров’ю перемішана сльоза

                                 А батько сина ще не відпускав!

   Друга дитина:  Й заплакав Бог, побачивши загін:

                                Спереду – сотник, молодий, вродливий

                                І юний хлопчик в касці голубій,

                                І вчитель літній – сивий-сивий.

   Третя дитина:  І рани їхні вже не їм болять.

                                 Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло,

                                 Як крила ангела, злітаючи назад,

                                 Небесна Сотня в вирій полетіла…

   Звучить пісня «Пливе кача», а на її фоні говорять ведучі.

   Ведуча перша: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.

   Ведуча друга: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.

   Перша дитина: Сто життів – нанівець,

                                Швидше б кату – кінець

        І початок новий Україні.

                                Без вагань і прикрас

        Хтось вмирає за нас,

                                А точніше – за наше прозріння.

                             

   Друга дитина: Там де мир і тепло,

                               Їм би краще було,

                               Але доля героїв така є:

                               Вмить усе – шкереберть,

                               Перемога чи смерть.

                               Бо ж - до Раю рабів не пускають.

   Ведуча перша: Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

   Звучить пісня «Мамо, не плач».

   Мамо, не плач. Я повернусь весною.

   У шибку пташинкою вдарюсь твою.

   Прийду на світанні в садок із росою,

   А, може, дощем на поріг упаду.

   Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

   Вже слово матусю не буде моїм.

   Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

   Розкажу, як мається в домі новім.

   Мені колискову Ангел співає

   І рана смертельна уже не болить.

   Ти знаєш, матусю, тут сумно буває,

   Душа за тобою, рідненька, щемить.

   Мамочко, вибач за чорну хустину,

   За те, що від нині будеш сама.

   Тебе я люблю. І люблю Україну.

   Вона, як і ти, була в мене одна.

   Ведуча перша (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

   Ведуча друга: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові. Весна вже на порозі.

   Виходять троє дітей.

    Перша дитина: Прийшла в нашу хату тривожна година.

                                 Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

                                 Все треба зробить, щоб жила Україна,

                                 Щоб ворог підступний її не здолав.

   Друга дитина:  І хай доведеться колись недоїсти,

                                Чи буде в кімнатах поменше тепла,

                                Але не дамо ми лихим терористам

                                Чіплять в нашім небі чужого орла.

   Третя дитина: В ці дні хай єднає нас думка єдина,

                                Ми зло в нашім домі долали не раз.

                                Все треба зробить, щоб жила Україна –

                                Приймаймо цей заклик, як Божий наказ!

   Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».