Герої не вмирають
Зал
прибраний до свята Героїв. На центральній стіні великий вінок з
жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Збоку – прапор і
герб-Тризуб. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.
Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці,
зупиняючись біля своїх стільців.
Ведуча перша: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України
не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах –
присвячується!
Ведуча друга: Цвіту нашого народу, його славним синам і
донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя –
присвячується!
Перша дитина: І знову, в котрий це вже раз
Зійшлися
ми в одній родині,
Щоб
пом’янути славний час,
Коли
в офіру Батьківщині
Себе
принесли кращі з нас.
Друга дитина: Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І
ту гарячу кров святу
Повік
Вітчизні не забути.
Всі встають і співають гімн України.
Ведуча перша: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її
синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та
незалежності рідної землі, неньки-України.
Ведуча друга: І сьогоднішній ранок-реквієм ми присвячуємо всім
представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у
чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.
Дитина: Було колись в Україні - ревіли гармати.
Було колись – запорожці вміли
панувати.
Панували, добували і славу, і волю
Минулося… Зосталися могили по полю.
Ведуча перша: Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості,
різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи.
Ведуча друга: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і
гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло
захищалися від ворога.
Перша
дитина:
Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпуко вікова.
Гримотить над світом люта
битва
За твоє життя, твої права.
Друга дитина: Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, ненько, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Третя дитина: Лети, вітре, з полоиини
Та понад степами,
Рознеси ти нашу славу
Широко світами.
Виконується пісня «Це моя Україна»
Ведуча перша: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле
українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів,
кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.
Виходять хлопчики-козаки.
Перший: Я – маленький козак,
Правда, люди, правда, так?
Буду швидше виростати,
Україну захищати.
Другий: Гостра шабля при боку –
Вірна помічниця,
Допоможе козаку
З ворогом побиться!
Хлопчики виконують пісню «Хто я?»
Ведуча друга: Продовжили героїчну історію України Січові
Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них
любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.
Виходять троє дітей.
Перша дитина: Живи, Україно, живи для краси,
Для сили. для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі!
Друга дитина: До суду тебе не скують ланцюги
І руки не скрутять ворожі.
Стоять твої рідні сини довкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Третя дитина: Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І рідні прапори в кривавих
боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Виконується пісня «Там не горі, на Маківці».
Ведуча перша: Визначною сторінкою нашої історії є Українська
Повстанська Армія. Це партизанський рух опору, який був добре організований.
Ведуча друга: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго
залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за Українську Державність віддали
своє життя без вагань.
Дитина: Вони у битві чесно полягли,
А іншого ні вибору, ні змоги.
Вони загинули, але перемогли,
Бо віддали життя для перемоги.
Живу їх пам'ять вік шануєм ми,
Увічнивши, як обеліск безсмертя.
Виконується «Карпатська легенда».
Ведуча
перша:
Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під
Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української
молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише
триста і лише молодь.
Ведуча друга: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А
наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під
Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє
молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.
Виходять четверо дітей.
Перша дитина: На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять хлопців-українців,
Славних, молодих.
Друга дитина: На Аскольдовій могилі
Український цвіт!
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Третя дитина: На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, - грає вітер
І Дніпро-ріка.
Четверта дитина: На кого завзявся Каїн?
Боже! Покарай!
Понад все вони
любили
Свій коханий край.
Виконується композиція «Мальви».
Ведуча перша: «Здавалось би, доля нарешті подарувала нам
унікальну можливість стати незалежною Європейською державою, але історія
повернула ще одні Крути.
Ведуча друга: І знову молодь, студенти, школярі вийшли на
майдан, вибираючи свою гідність. Нація потребує активності, єдності,
самопожертви.
Перша дитина: Вставай, Україно, вставай!
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські
народи.
Друга дитина: Вставай, і кайдани порви,
Дай познак ясніший від грому
Що ти не рабиня Москви,
І нею не будеш ніколи!
Виконується
«Пісня про Україну».
Ведуча перша: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути
було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто
не думав відступати.
Ведуча друга: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил
боронилася молодь від ворога, який розстрілював її на короткій дистанції.
Перша дитина: А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легкою, хоч майдан
ридав.
І з кров’ю перемішана сльоза
А батько сина ще не відпускав!
Друга дитина: Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий.
Третя дитина: І рани їхні вже не їм болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм
тіло,
Як крила ангела, злітаючи
назад,
Небесна Сотня в вирій
полетіла…
Звучить пісня «Пливе кача», а на її фоні говорять ведучі.
Ведуча перша: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не
тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на
варті. По праву руку від Бога.
Ведуча друга: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки,
Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте
поплакати Україні.
Перша дитина: Сто життів – нанівець,
Швидше б кату – кінець
І початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
Хтось вмирає за нас,
А точніше – за наше прозріння.
Друга дитина: Там де мир і тепло,
Їм би краще було,
Але доля героїв така є:
Вмить усе – шкереберть,
Перемога чи смерть.
Бо ж - до Раю рабів не пускають.
Ведуча перша: Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він
прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…
Звучить пісня «Мамо, не плач».
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово матусю не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову Ангел співає
І рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що від нині будеш сама.
Тебе я люблю. І люблю Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.
Ведуча перша (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були
звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас
віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.
Ведуча друга: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові.
Весна вже на порозі.
Виходять троє дітей.
Перша дитина: Прийшла в нашу хату тривожна година.
Хай кожен збагне собі в
безлічі справ:
Все треба зробить, щоб жила
Україна,
Щоб ворог підступний її не
здолав.
Друга дитина: І хай доведеться колись недоїсти,
Чи буде в кімнатах поменше тепла,
Але не дамо ми лихим терористам
Чіплять в нашім небі чужого орла.
Третя дитина: В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не
раз.
Все треба зробить, щоб жила Україна
–
Приймаймо цей заклик, як Божий
наказ!
Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».
Зал
прибраний до свята Героїв. На центральній стіні великий вінок з
жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Збоку – прапор і
герб-Тризуб. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.
Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці,
зупиняючись біля своїх стільців.
Ведуча перша: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України
не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах –
присвячується!
Ведуча друга: Цвіту нашого народу, його славним синам і
донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя –
присвячується!
Перша дитина: І знову, в котрий це вже раз
Зійшлися
ми в одній родині,
Щоб
пом’янути славний час,
Коли
в офіру Батьківщині
Себе
принесли кращі з нас.
Друга дитина: Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І
ту гарячу кров святу
Повік
Вітчизні не забути.
Всі встають і співають гімн України.
Ведуча перша: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її
синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та
незалежності рідної землі, неньки-України.
Ведуча друга: І сьогоднішній ранок-реквієм ми присвячуємо всім
представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у
чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.
Дитина: Було колись в Україні - ревіли гармати.
Було колись – запорожці вміли
панувати.
Панували, добували і славу, і волю
Минулося… Зосталися могили по полю.
Ведуча перша: Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості,
різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи.
Ведуча друга: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і
гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло
захищалися від ворога.
Перша дитина: Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпуко вікова.
Гримотить над світом люта
битва
За твоє життя, твої права.
Друга дитина: Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, ненько, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Третя дитина: Лети, вітре, з полоиини
Та понад степами,
Рознеси ти нашу славу
Широко світами.
Виконується пісня «Це моя Україна»
Ведуча перша: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле
українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів,
кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.
Виходять хлопчики-козаки.
Перший: Я – маленький козак,
Правда, люди, правда, так?
Буду швидше виростати,
Україну захищати.
Другий: Гостра шабля при боку –
Вірна помічниця,
Допоможе козаку
З ворогом побиться!
Хлопчики виконують пісню «Хто я?»
Ведуча друга: Продовжили героїчну історію України Січові
Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них
любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.
Виходять троє дітей.
Перша дитина: Живи, Україно, живи для краси,
Для сили. для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі!
Друга дитина: До суду тебе не скують ланцюги
І руки не скрутять ворожі.
Стоять твої рідні сини довкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Третя дитина: Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І рідні прапори в кривавих
боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Виконується пісня «Там не горі, на Маківці».
Ведуча перша: Визначною сторінкою нашої історії є Українська
Повстанська Армія. Це партизанський рух опору, який був добре організований.
Ведуча друга: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго
залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за Українську Державність віддали
своє життя без вагань.
Дитина: Вони у битві чесно полягли,
А іншого ні вибору, ні змоги.
Вони загинули, але перемогли,
Бо віддали життя для перемоги.
Живу їх пам'ять вік шануєм ми,
Увічнивши, як обеліск безсмертя.
Виконується «Карпатська легенда».
Ведуча перша: Бій під Крутами належить до однієї з
найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський
Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації.
Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.
Ведуча друга: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А
наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під
Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє
молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.
Виходять четверо дітей.
Перша дитина: На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять хлопців-українців,
Славних, молодих.
Друга дитина: На Аскольдовій могилі
Український цвіт!
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Третя дитина: На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, - грає вітер
І Дніпро-ріка.
Четверта дитина: На кого завзявся Каїн?
Боже! Покарай!
Понад все вони
любили
Свій коханий край.
Виконується композиція «Мальви».
Ведуча перша: «Здавалось би, доля нарешті подарувала нам
унікальну можливість стати незалежною Європейською державою, але історія
повернула ще одні Крути.
Ведуча друга: І знову молодь, студенти, школярі вийшли на
майдан, вибираючи свою гідність. Нація потребує активності, єдності,
самопожертви.
Перша дитина: Вставай, Україно, вставай!
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські
народи.
Друга дитина: Вставай, і кайдани порви,
Дай познак ясніший від грому
Що ти не рабиня Москви,
І нею не будеш ніколи!
Виконується
«Пісня про Україну».
Ведуча перша: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути
було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто
не думав відступати.
Ведуча друга: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил
боронилася молодь від ворога, який розстрілював її на короткій дистанції.
Перша дитина: А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легкою, хоч майдан
ридав.
І з кров’ю перемішана сльоза
А батько сина ще не відпускав!
Друга дитина: Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий.
Третя дитина: І рани їхні вже не їм болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм
тіло,
Як крила ангела, злітаючи
назад,
Небесна Сотня в вирій
полетіла…
Звучить пісня «Пливе кача», а на її фоні говорять ведучі.
Ведуча перша: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не
тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на
варті. По праву руку від Бога.
Ведуча друга: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки,
Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте
поплакати Україні.
Перша дитина: Сто життів – нанівець,
Швидше б кату – кінець
І початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
Хтось вмирає за нас,
А точніше – за наше прозріння.
Друга дитина: Там де мир і тепло,
Їм би краще було,
Але доля героїв така є:
Вмить усе – шкереберть,
Перемога чи смерть.
Бо ж - до Раю рабів не пускають.
Ведуча перша: Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він
прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…
Звучить пісня «Мамо, не плач».
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово матусю не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову Ангел співає
І рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що від нині будеш сама.
Тебе я люблю. І люблю Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.
Ведуча перша (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були
звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас
віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.
Ведуча друга: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові.
Весна вже на порозі.
Виходять троє дітей.
Перша дитина: Прийшла в нашу хату тривожна година.
Хай кожен збагне собі в
безлічі справ:
Все треба зробить, щоб жила
Україна,
Щоб ворог підступний її не
здолав.
Друга дитина: І хай доведеться колись недоїсти,
Чи буде в кімнатах поменше тепла,
Але не дамо ми лихим терористам
Чіплять в нашім небі чужого орла.
Третя дитина: В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не
раз.
Все треба зробить, щоб жила Україна
–
Приймаймо цей заклик, як Божий
наказ!
Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».
Немає коментарів:
Дописати коментар